Удосконалення кримінальної відповідальності ст. 246 КК України «Незаконна порубка лісу»

Сучасний стан правозастосування у сфері охорони лісів свідчить про необхідність комплексного узагальнення наявного досвіду та визначення напрямів удосконалення законодавчого регулювання. Особливої актуальності набуває питання кримінальної відповідальності за порушення лісового законодавства, оскільки відсутність своєчасних змін у цій сфері сприяє зростанню кількості протиправних діянь. Розв'язання проблеми не може обмежуватися фіксацією недоліків правозастосування, тому важливо виробити практичні пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових норм, які б унеможливлювали зловживання, усували прогалини у кваліфікації діянь та забезпечували належний рівень охорони лісів.

Практика показує, що норми кримінальної відповідальності у сфері незаконних рубок не відповідають сучасним викликам. Зокрема, окремі  положення ст. 246 Кримінального кодексу України сформульовані недосконало та містять прогалини. Це ускладнює кваліфікацію незаконних рубок та доведення вини порушників, викликає колізії зі спеціальним законодавством, створюючи підстави для різних тлумачень у судовій практиці. Такі недоліки призводять до низької ефективності застосування кримінально-правових норм та знижують превентивний ефект покарання.

Викладений нижче аналіз норми про незаконну порубку має на меті чіткіше визначити склад злочину, пов’язаного з незаконною рубкою, з урахуванням практичних проблем правозастосування. Дослідження має забезпечити однакове застосування закону судами та правоохоронними органами. Крім того, посилити превентивну функцію кримінальної відповідальності, надавши нормам закону більшої визначеності та однозначності.

Протидія кримінальним правопорушенням у сфері лісокористування завжди займала одне з провідних місць у діяльності правоохоронних органів. Незаконні рубки стабільно становлять найбільшу частку серед злочинів проти довкілля, які розглядаються судами. За статистикою, майже кожне друге кримінальне провадження цієї категорії пов’язане саме з порушенням, передбаченим ст. 246 КК України. 

Показовим прикладом є 2021 рік, який можна вважати більш об’єктивним для аналізу, ніж 2022-й, в якому повномасштабне вторгнення  істотно вплинуло на достовірність даних. Зокрема, із 5,4 тис. зареєстрованих злочинів проти довкілля у 2021 році про незаконне вирубування дерев і чагарників йшлося у 2862 випадках. Це підтверджує не лише масштаб поширення цього явища, але і його проблемність для сфери захисту довкілля та використання природних ресурсів. Згідно зі статистичними даними Офісу Генерального прокурора, у 2022 році до суду направлено 502 кримінальних провадження за  ст. 246 КК України, у 2023 році — 588, 2024 році — 585. Однак потрібно розуміти, що навіть статистичні дані зареєстрованої кількості цих злочинів не відповідають реальному стану справ, тому аналіз статистики судів та правоохоронних органів не надає дійсної картини. Величезний сегмент незаконних рубок залишається латентним (прихованим; не зафіксованим органами, що реєструють злочини через різні причини). За оцінками різних експертів, екологічним злочинам (насамперед незаконним рубкам і «рибному» браконьєрству) властива латентність на рівні 90-98%. Якщо, відповідно до статистичної звітності, злочини проти довкілля становлять менше ніж 1% від загальної кількості скоюваних злочинів у нашій державі, то з урахуванням латентності їхня частка орієнтовно становить 17-22%. У цьому й полягає один з основних проявів суспільної небезпеки цих злочинів.

Внесення змін до ст. 246 Кримінального кодексу України сприятиме підвищенню ефективності роботи органів державної екологічної інспекції, лісової охорони та правоохоронних органів у боротьбі з незаконними рубками. Задля виконання завдань охорони та захисту лісів необхідно вдосконалювати рівень державної боротьби з кримінальними проявами у цій сфері, зокрема внесенням відповідних змін до законодавства. 

Станом на вересень 2025 року стаття 246 КК України має наступну редакцію:

Стаття 246. Незаконна порубка або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу

1. Незаконна порубка дерев або чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, перевезення, зберігання, збут незаконно зрубаних дерев або чагарників, що заподіяли істотну шкоду, — карається штрафом від тисячі до тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, — караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені у заповідниках або на територіях чи об’єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах, — караються штрафом від тисячі п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою чи третьою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

Примітка. 1. У цій статті істотною шкодою вважається така шкода, яка у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або інша істотна шкода, завдана навколишньому природному середовищу в частині забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Примітка. 2. У цій статті тяжкими наслідками вважаються такі наслідки, які у шістдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

{Стаття 246 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1019-VIII від 18.02.2016; в редакції Законів № 2063-VIII від 23.05.2017, № 2531-VIII від 06.09.2018; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2708-VIII від 25.04.2019}

Аналіз правозастосування наведеної статті засвідчив низку наступних недоліків, а саме: 

Розміри штрафів за вчинення протиправного діяння  занижені

Санкція статті 246 КК України, яка встановлює відповідальність за незаконну порубку або інші незаконні дії з деревиною, востаннє змінювалася 01 січня 2019 року. За цей час відбулися істотні соціально-економічні зрушення, які зумовлюють необхідність перегляду рівня кримінально-правових санкцій.

По-перше, як вже зазначалось, коментований злочин є латентним, оскільки зловмисники часто приховують свою діяльність. Діяння виявляється не одразу, а лише після того, як хтось виявляє ознаки незаконної порубки або повідомляє про злочин відповідні правоохоронні органи, лісову охорону, екоінспекцію. Значна частина незаконних рубок залишається поза офіційною статистикою, а незаконно добута деревина надходить у легальний обіг через схеми з підробкою документів чи маніпуляціями з обліком. Це підвищує суспільну небезпеку злочину, адже фактично знищуються цінні лісові ресурси, завдається шкода довкіллю та державі, а водночас — формується тіньовий ринок деревини.

По-друге, відчутним є економічний аспект. У 2019 році середня заробітна плата становила 9 205,19 грн, мінімальна — 4 173 грн, тоді як у 2025 році ці показники зросли відповідно до 26 499 грн та 8 000 грн. Тобто реальна купівельна спроможність населення та економічні масштаби шкоди дещо зросли, тоді як розмір штрафів за незаконну порубку залишився майже незмінним. Наразі він становить від 17 000 до 25 500. Чи є такий розмір штрафу достатньо стримуючим фактором? У 2019 році така сума штрафу у кримінальному законі була співмірною кільком місячним заробіткам пересічного працівника, але у 2025 році — лише одній середній зарплаті. Таким чином, встановлені кримінальним кодексом  розміри штрафу вже не повною мірою виконують превентивну функцію покарання.

По-третє, зростання обсягів економічної вигоди від незаконних рубок через інфляційні процеси згодом може  перевищити рівень штрафів. Іноді продаж незаконно заготовленої високотоварної деревини, приміром, дуба, може приносити більші прибутки, ніж передбачені законом штрафи. Це створює ситуацію, коли для порушника раціонально ризикувати й вчиняти злочин. Адже навіть у випадку виявлення незаконних дій покарання не буде співмірним із завданою шкодою та отриманим доходом.

Тож є підстави стверджувати, що посилення санкцій у вигляді штрафів за ст. 246 КК України є нагальною необхідністю. Доцільно передбачити підвищення мінімальної межі штрафу принаймні до 51 000 грн (три тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян), а максимальної — до 102 000 грн (шести тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян), що відповідатиме сучасним економічним реаліям і рівню суспільної небезпеки цього злочину.

Предмет злочину визначений невдало

Предметом злочину є дерева та чагарники, які ростуть у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, у заповідниках або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду. Дерева є багаторічними рослинами, мають чітко виражений твердий стовбур з гілками, які утворюють крону. Чагарники також належать до багаторічних рослин, проте мають кілька деревоподібних гілок, які починають рости з поверхні ґрунту. Обидві рослини є природними ресурсами. Відповідно до цього випливає перша ознака предмета злочину — цілісність дерев та чагарників, тобто наявність кореневої системи, стовбура та крони. 

 Законодавець визначив предмет цієї статті як «дерева і чагарники, що проростають:

- у  лісах, захисних та інших лісових насадженнях;

- у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду;

- в інших особливо охоронюваних лісах»

У ч. 1 ст. 246 КК України зазначено, що незаконна порубка повинна відбуватися у лісах, захисних та інших лісових насадженнях. Визначення поняття «ліс» міститься у ч. 1 ст. 1 ЛК України, проте категорії «захисні та інші лісові насадження» потребують уточнення. Постає низка питань: що саме мав на увазі законодавець — «захисні насадження» чи «захисні лісові насадження», а також яким чином співвідносяться перелічені у диспозиції об’єкти за обсягом понять.

По-перше, виходячи з назви статті та змісту диспозиції, можна дійти висновку, що мова йде саме про захисні лісові насадження, а не будь-які інші насадження. З урахуванням ч. 1 ст. 4 ЛК України, де передбачено, що до лісового фонду належать лісові ділянки, у тому числі захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, можна зробити висновок, що захисні насадження меншої площі не належать до об'єктів, на яких може бути вчинене кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 246 КК України.

По-друге, ЛК України взагалі не використовує термін «захисні лісові насадження», натомість оперує категорією «захисні ліси» (п. 1 ч. 1 ст. 39). У результаті в Кримінальному кодексі з’явився поділ об’єктів лісового фонду, який не відображений у Лісовому кодексі. Така ситуація є неприпустимою, адже охоронні норми ст. 246 КК України повинні забезпечувати дію регулятивних норм ЛК України, а не уточнювати чи доповнювати їх.

По-третє, словосполучення «та інші» після «захисні» вказує на сприйняття «захисних лісових насаджень» як окремого різновиду «лісових насаджень». Це дозволяє розглядати їх за критерієм обсягу понять як частину загального. Проте виникає питання: у чому сенс виділяти частку поряд із загальним поняттям, якщо законодавець не надав їй особливого правового статусу?  Аналогічна ситуація простежується і щодо терміну «лісові насадження». Лісовий кодекс не містить його визначення, воно подане у п. 5.22 ДСТУ 3404-96 «Лісівництво. Терміни та визначення», де під лісовими насадженнями розуміється «сукупність дерев, у яких проявляється не лише взаємний вплив одне на одного, а й на ґрунт та атмосферу». З цього можна зробити висновок, що  поняття «лісові насадження» є вужчим, ніж «ліс», і відображає певну екосистему, наприклад дубову чи соснову ділянку. Проте й тут виникає закономірне запитання: який сенс виокремлювати у диспозиції поряд із «лісом» його складник «лісові насадження»? В такому разі логічно виділити в тексті закону дефініцію «лінійні захисні насадження», підкресливши особливий рівень правової охорони полезахисних та інших лісових смуг з огляду на значущість екологічних та інших функцій, що вони виконують в екосистемах. 

Таким чином, законодавець не визначив жодних істотних ознак, які б дозволяли відмежувати «захисні лісові насадження» чи «інші лісові насадження» від поняття «ліс» як окремі об’єкти кримінально-правової охорони. Вони не мають ні особливого статусу, ні підвищеного рівня захисту. Тому цілком логічною виглядає відмова від надмірної деталізації місць вчинення злочину у ч. 1 ст. 246 КК України та обмеження загальною вказівкою на «ліс» або ж «об’єкти лісового фонду». Це дозволить гармонізувати охоронні та регулятивні норми, усунути плутанину у використанні термінів і запобігти суперечностям при тлумаченні.

Отже, використану термінологію не можна вважати логічною, оскільки вона не відповідає лісовому законодавству та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» повною мірою. З позицій законодавчої техніки одночасне вживання термінів «ліс» та «лісові насадження» видається необґрунтованим, оскільки у розглянутому контексті їх можна вважати синонімами.

Також слід висловити претензії до відмежування заповідників від інших об’єктів і територій природно-заповідного фонду в тексті статті. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», природно-заповідний фонд поділений на дві категорії: природні території та об’єкти (до яких, окрім природних і біосферних заповідників, віднесені національні природні та регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища), та штучно створені об’єкти. Тому відмежування заповідників від інших території та об’єктів ПЗФ в тексті статті також є  необґрунтованим.

Внаслідок цього дії щодо протиправного заволодіння вже заготовленим чи складованим лісом, а також деревиною, яка була повалена внаслідок сильного вітру, не можна кваліфікувати як злочин, передбачений статтею 246 КК України.

Використання у частині 3 коментованої статті такого визначення як «особливо охоронювані ліси» взагалі неможливо пояснити, оскільки воно відсутнє у спеціальному законодавстві. У ст. 60 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» йдеться про природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні, проте про ліси як окремий об’єкт особливої охорони не згадується. Можливо, під «особливо охоронюваними лісами» слід розуміти ліси, що проростають на території  ПЗФ, у межах рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон, а також червонокнижні види дерев. З іншого боку, такими лісами потенційно можна вважати особливо захисні лісові ділянки, щодо яких передбачений режим обмеженого лісокористування. Так чи інакше, викладені  обґрунтування вказаного визначення є лише приватним тлумаченням, що призводить до виникнення колізії у правозастосовчій практиці. Отже, обґрунтованою є пропозиція вилучення згаданого визначення із тексту статті.

Недоліки об’єктивної сторони кримінального правопорушення 

Стаття  246 КК України передбачає лише єдиний спосіб вчинення злочину — рубка, під якою зазвичай розуміють відокремлення стовбура від кореневої частини за допомогою відповідних інструментів (сокири, ручної чи бензомоторної пилки). Іноді під таким способом мають на увазі викорчовування дерев. Крім того, сюди ж найчастіше відносять дії, у буквальному сенсі спрямовані на знищення та повалення дерев будь-яким способом: спилюванням, корчуванням тощо. Тож поняття «порубка лісу» має ширший зміст. Це може бути: 1) повне відокремлення дерева або чагарнику від кореня будь-яким способом (спилювання, зрубування, повалення транспортним засобом тощо);  2) викорчовування – видалення деревостану з корінням;  3) пошкодження дерева або чагарнику до стану припинення росту (наприклад, відокремлення основних гілок від стовбура дерева).

Принагідно зауважимо, що буде доцільно замінити визначення «порубка» на «рубка», оскільки саме така дефініція використовується у лісовому законодавстві.

Поза увагою законодавця залишилося пошкодження дерев до ступеня припинення або неприпинення росту, що може відбуватися під час вчинення злочину. Як правило, це відбувається з необережності: при валці, трелюванні та вивезенні лісу. Недосвідчений вальник лісу не завжди передбачає, куди впаде зрубане дерево. Тому від падіння стовбурів при вибіркових рубках  пошкоджуються інші дерева, відбувається облом верхівок, обрив скелетних коренів, ламаються стовбури. Такі наслідки, нехай викликані необережністю, мають охоплюватись умислом порушника, хоча окремої прагматичної мети пошкодити інші дерева зазвичай немає. Ці протиправні дії не мають самостійного юридичного характеру, а завжди є побічним результатом незаконної рубки.

Згідно з приміткою 3 до “Такс для обчислення розміру школи, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту”, затверджених Постановою КМУ від 23 липня 2008 р. № 665, до пошкоджених до стану припинення росту належать дерева з переламаними стовбурами, обідраною корою понад 30 відсотків периметра дерева (незалежно від довжини за висотою стовбура), обшморганою кроною понад половину її довжини, обідраними та зламаними скелетними коренями понад половину периметра стовбура, а також повалені дерева й такі, що мають нахил понад ЗО градусів від вертикальної осі. До речі, з назви цього нормативного акта випливає існування різниці між незаконною порубкою лісу та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення їх росту. Це є додатковим аргументом на користь  відповідного удосконалення диспозиції ст. 246 КК України.

Доцільність внесення змін до законодавства підтверджується іноземним досвідом. Наприклад, у ст. 109 КК Латвійської Республіки кримінально караною вважається не лише незаконна порубка дерев, а і їх знищення чи пошкодження. По суті, такі рослини виключаються з екологічної системи, втрачають господарську цінність та прирікаються на загибель. Це підкреслює необхідність закріплення в кримінальному праві аналогічних положень, які б охоплювали не лише незаконну вирубку, але й шкоду, завдану умисним  пошкодженням. 

Тобто, доцільно внести зміни до ст. 246 КК України, які б надавали можливість визначити умисне пошкодження дерев і чагарників до стану припинення росту як самостійну (альтернативну) форму суспільно небезпечного діяння поряд із власне порубкою лісу. Це стосується й таких дій, як викопування дерев і чагарників, виривання, в тому числі за допомогою вибухових речовин, випалювання коренів.

З іншого боку, мотивами таких злочинів можуть бути умисні чи інші хуліганські дії. Наприклад, порушники обдирають кору сироростучого дерева  або підпилюють стовбур, обпалюють коріння, усвідомлюючи, що після таких дій рослина всохне. Саме умисне пошкодження дерев до ступеня припинення росту, вчинене із різних мотивів, потребує криміналізації. Водночас неумисне пошкодження дерев, яке здебільшого відбувається у  технологічному процесі валки дерев при проведенні лісозаготівель, не можна відносити до кримінально караних діянь. Йдеться, приміром, про пошкодження стовбурів невеликих дерев при трелюванні деревини або звалювання дерева, коли від падіння хлиста пошкоджуються сусідні дерева. Об’єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення щодо пошкодження дерев у ході виробничої діяльності має охоплюватися виключно адміністративною відповідальністю.  

Розмір істотної шкоди, як регулятор кримінальної відповідальності за вчинення незаконної порубки може бути збільшений

Суспільно небезпечні наслідки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 246 КК України, полягають у заподіянні істотної шкоди. Згідно з приміткою до цієї статті, істотною вважається така шкода, що у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або інша істотна шкода, завдана навколишньому природному середовищу в частині забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів, враховуючи те, що розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян для кваліфікації кримінальних правопорушень становить 1/2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня поточного року. Відповідно, з 01.01.2025 року він дорівнює 1514 грн. Таким чином, істотна шкода згідно з ч. 1 ст. 246 КК України становить 30 280 грн. Отже, законом фактично щорічно (залежно від зміни прожиткового мінімуму) встановлюється чіткий поріг кримінальної відповідальності за незаконні рубки, який станом на 2025 рік склав 30280,00  грн. У ч. 4 ст. 246 КК України передбачено відповідальність за дії, передбачені першою, другою чи третьою частинами цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, тобто такі, які у шістдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (відповідно така шкода становить 90 840 грн).

Такси за незаконні порубки дерев в лісах визначені додатком 1 до  постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 та визначаються залежно від діаметрів зрубаних дерев. Станом на 2025 рік  такси визначені  у наступних розмірах: приміром, за вирубку дерева на рівні пня діаметром 26-30 см порушник зобов’язаний сплатити  6 835,35 грн, 30,1-34 см — 9 170,74 грн, 34,1-38 см — 11 677,02 грн, 38,1-42 см — 14 341,54 грн, 42,1-46 см — 17012,38 грн, 46,1-50 см — 19 676, 86 грн. При нарахуванні такс порода незаконно зрубаних дерев до уваги не береться. Тому, із позицій закону мотивація вчинених рубок не впливає на розміри майнової відповідальності  порушника. Отже, немає значення, чи зловмисник зрубав високотоварний дуб для подальшого перепродажу, чи вчинив рубку верби або тополі для опалення власної оселі. Таким чином, станом на 2025 рік порушник буде притягнутий до кримінальної відповідальності за незаконну порубку двох дерев діаметром 47 см та 35 см, або трьох дерев діаметрами на висоті пня 35 см.

У такому контексті підвищення розміру істотної шкоди за ст. 246 КК України — обґрунтований та необхідний крок. Навіть несуттєві рубки, які за своєю суттю не становлять значної суспільної небезпеки, автоматично відносяться до кримінально караних діянь. Унаслідок цього відбувається надмірна криміналізація дрібних незаконних порубок, що перевантажує систему кримінального судочинства та знижує її ефективність. Зараз випадки незаконної порубки 3-4 дерев кваліфікуються як злочини, хоча вони могли б регулюватися заходами адміністративної відповідальності за ст. 65 КУпАП. Підвищення розміру істотної шкоди, приміром, до 25 і більше неоподатковуваних мінімумів (тяжкі наслідки — 70 неоподатковуваних мінімумів) дозволить чіткіше відмежувати адміністративні правопорушення від злочинів, зосередивши кримінально-правові ресурси на випадках, які дійсно завдають значної шкоди довкіллю та суспільним інтересам. Важливим аргументом є й те, що в більшості європейських країн кримінальна відповідальність настає лише у випадках заподіяння значної шкоди лісовим ресурсам, тоді як незначні порушення охоплюються адміністративними процедурами. Таким чином, підвищення розміру істотної шкоди не лише відповідатиме сучасним економічним реаліям, а й сприятиме гармонізації українського законодавства з європейськими підходами, посилюючи його превентивний і виховний вплив.

Об’єктивна сторона  ч. 3 ст. 246 КК України не передбачає обов’язкової наявності істотної шкоди, тому для притягнення до кримінальної відповідальності достатньо вчинити рубку навіть одного дерева будь-якого діаметра на території природно-заповідного фонду

В межах проєкту «Адвокація за усунення законодавчих бар'єрів з метою покращення ефективності охорони лісів від незаконних рубок» проведено окреме дослідження, у ході якого обгрунтовано декриміналізацію невеликих незаконних рубок у межах ПЗФ. За своєю суворістю запровадження суттєвих адміністративних санкцій у вигляді штрафів із відшкодуванням завданої шкоди буде більш адекватним покаранням за наведені порушення. Законодавцеві  логічно встановити поріг істотної шкоди для притягнення до кримінальної відповідальності на незаконні рубки у межах ПЗФ у розмірі 10 неоподаткованих доходів громадян (станом на 2025 рік така  сума складає 15140 грн, та за розмірами дорівнює одному дереву діаметром на висоті  пня 18 см та одному дереву діаметром 6 см). 

Через суттєві вади конструкції ч. 1 ст. 246 КК України щодо перевезення, зберігання та збуту незаконно зрубаних дерев застосування самостійної відповідальності за  вказані діяння є практично неможливим

Практика застосування норм ст. 246 КК України щодо перевезення, зберігання та збуту  незаконно зрубаних дерев свідчить про істотні недоліки конструкції її диспозиції, а також невідповідність положенням спеціального законодавства. Як наслідок, правозастосовчі органи практично не здатні притягнути винних до відповідальності за перевезення, зберігання чи збут незаконно зрубаної деревини. Наведена тема потребує детального обгрунтування, у зв’язку з чим планується проведення окремого дослідження із викладеної проблематики із наданням відповідних пропозицій.    

Висновки

Стаття 246 КК України у чинній редакції не відповідає сучасним екологічним вимогам та стандартам охорони довкілля, а також не узгоджується з нормами спеціального законодавства. Нечіткість її диспозиції почасти ускладнює застосування кримінальної відповідальності щодо окремих видів незаконних рубок. Реальна протидія незаконним вирубкам можлива лише за умови одночасного вдосконалення положень  статті кримінального закону  та внесення коректив до спеціального  законодавства. Для цього необхідна консолідація правозастосування та узгодженість дій компетентних державних органів. 

---

Публікацію створено ГО «ЛІіС» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «ЛІіС» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.    

---

Олег Сторчоус