Паливні пелети для прихистку "Карпатські луки"

У прихистку для переселенців, який в перші місяці повномасштабного вторгнення облаштували в адміністративному корпусі молочного комплексу “Карпатські луки”, що у Трускавці, сьогодні живе 20 осіб. Це переважно соціально-вразливі верстви населення: люди похилого віку, пенсіонери та особи з інвалідністю. Більшість молодих людей знайшли собі житло та роботу, або виїхали за кордон.  

Загалом “це місце стало на певний час другим домом для понад двох сотень вимушених переселенців”, - згадує власниця молокозаводу «Карпатські луки» Олена Меркулова. - “Були з нами й немовлята, й дітки на кріслах колісних, і вагітні, і старенькі”.

Зауважимо, що кількість внутрішньо переміщених осіб, яких прийняло місто Трускавець з початку повномасштабного вторгнення, значно перевищила кількість місцевих мешканців. Тому роботи для власників  молокозаводу “Карпатські луки” Олени, Катерини та Богдана Меркулових виявилося чимало. Бо розуміли: кожному та кожній, хто втратив дах над головою, потрібен прихисток. На жаль, держава фізично не мала можливостей забезпечити новими оселями всіх і відразу. Тому для підтримки своїх потрібно було гуртуватися. 

Пропозицію допомоги із облаштуванням прихистку в “Карпатських луках” місто швидко погодило, адже тоді багато людей змушені були тулитися у непристосованих умовах шкільних спортзалів. Відтак чотириповерхова адмінбудівля перетворилася на пункт тимчасового перебування біженців, притулок, де людей забезпечували необхідним: і продуктами, і ліками, й засобами гігієни, і якщо треба, то одягом та іншими речами. Власники облаштували кухню, дитячу кімнату, укриття з усім необхідним. 

“У ті перші тижні я просто була вражена організованістю та згуртованістю наших людей. Які люди неймовірні. У важкий час так видно доброту та жертовність”, - ділиться спогадами Олена Меркулова. 

Спільна робота державних органів, міжнародних організацій та місцевих громад принесла помітні результати. Проте якщо у перші роки війни дуже відчутною була допомога благодійників, тепер внутрішньо переміщені особи, особливо із вразливих категорій, стикаються з низкою викликів, зокрема, й із відсутністю фінансування на першочергові потреби.  У  випадку прихистку “Карпатські луки” йдеться про забезпечення обігріву приміщень у зимово-весняний період. Олена Меркулова розповідає про той дуже непростий час, коли у грудні закінчилася дрова, і важко було знайти благодійника-постачальника, попри численні звернення у різні інстанції:  

“Збирати гілочки людям похилого віку  - то була катастрофа. Ми почали зачищати свою територію від порослей та використовувати їх для опалення”. Мешканцям прихистку доводилося самостійно ходити до лісу за хмизом, або до комунальників, які пропонували забирати деревні відходи.

Тому допомога у вирішенні питання з постачанням опалювальних матеріалів у вигляді паливних пелет, що надала  ГО “ЛІіС” для прихистку, завдяки фінансовій підтримці тайванських друзів, - стала надзвичайно вчасною, потрібною та життєво необхідною. 

“Ми навіть не могли сподіватися, що завдяки людям на другому краю планети отримаємо тепло в такий непростий для нас час. Щиро вдячні тайванському народу за підтримку, солідарність та допомогу. Завдяки таким благодійникам ми виконуємо свою гуманітарну місію з честю”, - ділиться пані Олена.

Війна не вічна, і вимушені переселенці щиро вірять в те, що зможуть повернутися до рідних домівок. Проте сьогодні потреба у прихистках не тимчасового, а саме довготривалого перебування тільки збільшується. Адже люди, які, здавалося б, тимчасово зупинилися, живуть у прихистках роками. Людям, які ніколи не жили в прихистку, може здатися, що це про ночівлю та їжу на певний період. Насправді, це й про цінності, і про правила доброзичливого співмешкання, плекання спільноти та спільнодія.  І такий простір вдалося створити родині Меркулових.

У прихистку облаштоване робоче місце для вчителів зі сходу України, які працюють онлайн і тримають гуртом дітей, розкиданих долею різними містами України та країнами світу. Тут налагоджено спільне волонтерство: плетіння сіток  для ЗСУ. На рахунку мешканців - понад сотня сплетених сіток. Тут з доброї ініціативи пані Олени функціонує маленьке господарство: літні мешканці прихистку доглядають за курми, а з початком сезону городництва - матимуть свій маленький город. 

Особливу історію розповідає пані Олена про появу на території ще одного мешканця - сумлінного сторожа - песика Круасанчика.

Бо організація прихистку - це спосіб забезпечити стабільність та чутливість, дозвілля та відпочинок, саморозвиток та спілкування  для тих, хто потребує допомоги, і для тих, хто її надає. Прихисток - це тимчасовий дім, а дім - це більше ніж ночівля та їжа. 

На запитання про мрії та плани пані Олена, попри одне величезне бажання на всіх - Перемогти!, - констатує: 

“Відновити діяльність молокозаводу. Залучити до роботи тих, хто повернеться з фронту, допомогти їм відновитися у суспільстві, дати їм опору та заняття. Матеріальна база для цього є, потрібно лише обігові кошти на перезапуск”. 

До слова, до початку російсько-української війни Олена Меркулова керувала ще одним кондитерським підприємством в Дніпропетровській області, яке потрапило під рейдерське захоплення. І вже 11 рік власники ведуть безкінечну юридичну війну за своє підприємство, де 700 людей втратило роботу. 

“Ми б’ємося, бо у нас такий характер, - говорить Олена Меркулова. - Ми як ті жабки, будемо скакати на молоці, поки маслом не стане. У планах - відвоювання та перезапуск, навіть якщо це надскладно. Єдність і взаємопідтримка допоможе нам пройти цей тяжкий шлях. До перемоги”.

____

У часі війни однією із пріоритетних діяльностей ГО “ЛІіС” є ініціювання, координація та реалізація гуманітарних проєктів. Раді бути частинкою величезного механізму допомоги для України, що об’єднує десятки країн, сотні донорів, тисячі задіяних у процесі людей. Задля порятунку, турботи, захисту. Задля перемоги. Сьогодні висловлюємо особливу вдячність Міністерству закордонних справ Тайваню 外交部 Ministry of Foreign Affairs, ROC（Taiwan）за надану допомогу.

Разом - до Перемоги!